Біла готика шпилів точених
тримає небо, упершись мурами,
в діл зі скла, зі скляними скульптурами,
стариганом склярем вправно вилитих...
Із вологи, що ліс нею дихає,
з чистих чаш атмосфери єлейної...
Сон мине, літ за сто, над землею,
і єлей з-попід стріх знов закапає...
Де впаде - бути диву великому:
затріщить сплав прозорий, розколеться...
А з-під нього проллється, покотиться,
сон-трави березнева симфонія.
16.02.2017р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718599
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2017
автор: Іванюк Ірина