*
(нашій дорозі, небу і спогадам… )
Ворожка-осінь кличе на обжинки…
Іду на нашу стежку степову,
Де вперше я торкнувся зваби-жінки,
Де ми, щасливі, падали в траву!..
Та в шармі її золота – обман.
– А все ж повірю, осене-циганко,
Хоч зманиш – і сховаєшся в туман!
Я ж, зачарований, не спатиму до ранку
В полоні довгім спогаду-причастя
Вітрам-гульвісам, небу і любові
Окрилений твого кохання словом
Довірю сповідь Жінці й диво-сну:
«Люблю тебе, моє осіннє щастя,
Що поселив в душі моїй весну!»*
----
* її останні слова-зізнання із-за холоду забуття та печалей…
але просить серце надію: живи!
тривай і тут, між небом і землею, –
бо "ще буде радість щастя
більше вод океану,
а кохання протікати по життю
нескінченною рікою!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718621
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2017
автор: Касьян Благоєв