Постаріла. Майже шістдесят.
Організм набув численних вад.
Скроні побіліли. То - дарма.
Головне - здоров"я вже нема.
Зір втрачаю, притупився слух.
Десь зникає витонченний нюх.
А вини моєї в тім нема:
Зраджує природа вже сама.
ШКТ, мій любий ШКТ...
Що не з"їм, усе чомусь не те,
Хоч смакує, та назад верта.
Тільки шкодить нині смакота.
Я не п"ю горілки і вина.
Пива також. Що за дивина?
Не проходить часом навіть квас:
Оселився в нирках дикобраз.
А найбільше дошкуля мені
Відчуття, що я не маю ніг.
Ні, не в танці бальнім на льоду,
А як до крамниці я іду.
Та хоч як страждаю я тепер,
Дух мій, молодий, іще не вмер.
Постаріла? Це ж не сімдесят.
Як до справи - й чорт мені не брат!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718683
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2017
автор: Leskiv