Упокоєний ритмом рим,
Укладаю в рядочки душу.
Із розгублених весен й зим,
Потаємних думок натрушу.
А там очі… як сон – трава,
Ті дівочі, такі глибокі.
Серце рветься, з грудей плига,
Як у пташечки стук високий.
Я ж з розгону стрибну у юнь,
Як журавлик удаль полину.
Думки – спомини тих відлунь,
Гріють кожну мою клітину.
Cолод думи з грудей п’янить,
Зацілую вуста… медові.
Яка ніжна й ласкава мить,
У крові моїй весен повінь.
Боже милий, який то щем,
І думки ці які ж солодкі.
Спрагу росять мою дощем,
Наче вчора застиглі роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718958
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2017
автор: Дідо Миколай