У зеленому лісочку, під дубочком на пеньочку
сидів Заєць та й журився:
– І чому я народився отаким у білий світ?
Всіх боюся, утікаю... Сам нікого ж не чіпаю.
Не поспати, не присісти... можуть тут мене ще й з'їсти!
Аж тут Білка пробігала, здивувалась... Запитала:
– Чом розсівся? Не весілля. А у мене новосілля!
Всі зібралися давно. Тебе ж куди занесло?!..
Вже замучилась сама, доки тут тебе знайшла!
— Я боюсь іти до тебе. Там є Вовк і два Ведмеді,
та ще й Лисонька-кума. З'їдять просто... Задарма!
– Що ти? Що ти?– каже Білка. Вже прийшла і Перепілка.
Теж журилася даремно. Не чіпають! Так приємно...
В її бік і не дивились, бо ж наїлись і напились!
— Твоя правда, — на те Заєць. То чого ж боятись?
Доки твої гості ситі буду пригощатись!
Отак часто у житті. Ситі не чіпають.
А як трохи зголодніють — від них утікають!
То коли ж скажіте, люди, стане легше жити?
Ми ж не Вовки, і не Зайці... Чом маємо тремтіти?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719072
Рубрика: Байка
дата надходження 19.02.2017
автор: Надія Башинська