Вже минає цикл анабіозу,
Накопичивши сил для життя,
І хоч міцно тріщать ще морози -
Дні зимові ідуть в небуття.
Ще не видко енергії росту
І бруньки мирно-солодко сплять,
Та лиш виблисне сонце – і просто
Оживе його квантова рать:
Повитягує з гілок листочки,
Соковито фарбуючи світ.
Диво дивне – із сірої точки
Виринає незайманість квіт!
Зарясніє навколо палітра
Неземних і божественних фарб.
Оживе, заколишеться вітром
Життєдайний безцінний наш скарб.
Зашумить все навколо, заграє,
Защебече пташиних пісень –
Як відлуння чудесного раю,
Що являє божественна сень!
Почекай десь із тиждень. Ще трохи –
Станеш свідком тріумфу життя!
А страждань, мук і болю епоха
Йде в історію без вороття!
19.02.2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719172
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.02.2017
автор: ПВО