Тінню в березі стою,
в роздумах відчаю.
Дві породи є хохлів,
нині розрізняю.
Одна моською скавчить
і нужду справляє,
друга теж на повідку,
але… рве й кусає.
З того й боляче мені,
однакове ж бидло.
Те з під ніг їсть шолуху,
холуйок повидло.
Перше мекає в хліві…
була би солома,
холуй має на столі…
доплата вагома.
Моя Вкраїна мовчить,
тихо засинає…
Розув хала і роздіг,
жили розпинає.
Ні ж бо, досить вже терпіть,
Наругу вкраїнці.
Розікрали й розтягли,
Все ущент чужинці.
Доки душу не забрали,
пора поспішати,
будем владу українці
в свої руки брати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719394
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2017
автор: Дідо Миколай