Озвись синочку
любий, я чекаю,
Прийди дитя моє,
прилинь, я жду.
Із тих доріг,
які не повертають,
Туди де скоро
вже сама піду.
Тобі у снах,
я двері відчиняю,
І мальви в груди,
туляться в саду.
Знов як колись,
у мріях оживаю,
Єдиний мій…
у радість чи біду?
Померти хочу сину
й не вмираю,
Для чогось Бог,
тримає сироту.
Невже за тебе,
синку доживаю,
Невже мені
так писано в роду.
Піду до ліжка,
ледве вже чвалаю,
з плечей зніму,
печаль і гіркоту,
Як дасть Господь,
то знову подрімаю,
До щастя знов,
ще трішки перейду.
І бачу сон я,
землю неокраю,
І Боже диво,
Русь моя в Раю.
У снах Вкраїні,
долю виглядаю,
Люблю її
і досі я святу.
В душі так тепло,
серцем завмираю,
Твоїх онучків,
бачу у гаю.
Вкраїна наша
в променях розмаю,
Мені пора…
до тебе синку йду!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719581
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2017
автор: Дідо Миколай