Чи напитися сліз, чи напитися слів?
Підшукати обгортку якусь для дощинок?
Заблукати в душі чи десь поміж світів,
Де не видно землі навіть крізь сто шпаринок?
Чи гадати, що Єва могла би змовчать?
Але де б я поділа всі сукні й підбори?
Чи піти б десь в слова? Та й вони скавунчать.
Колір нот би змішать. Є сопрано й тенори.
Ти пішов, бо чув плач. Плачу, бо ти пішов.
Плакала, бо ти йшов. Ти пішов, бо ревіла.
І від плачу в душі розійшовся вже шов,
Розійшовся в душі до саменького тіла.
Якби Єва мовчала - ми були би там?
Та скажи :ми б зустрілися голі і босі?
Скриньки б хто змайстрував усім нашим листам,
Чи би ми не писали рядочку і досі?
Чи я з твого ребра? Чи я з твого пера?
Чи зламав хто тобі, щоб я вийшла на славу?
Вірю в віру. І знаю, що навіть гора
Пересунеться маючи віру й уяву.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719741
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2017
автор: Відочка Вансель