Щось би писати. Та вкотре не пишеться.
Літери в черзі стоять і штовхаються.
Коми і крапки намистом посиплються,
І як роман на папері всміхаються.
Щось би сказати. Слова проголошені
Стільки раз в Всесвіті, що гублять значення.
Видно, вони вже старі й якісь зношені.
Просять у Музи старої пробачення.
А вона пальцем на мене показує,
Що я лінива. Набридла їй, свариться.
Вийшла у ніч і про мене не згадує.
Тільки... Прийшла... Ой... Вона вже і лащиться!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719757
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2017
автор: Відочка Вансель