Ти довго йшла, душа твоя тремтіла,
А очі все вдивлялися в пітьму.
О, як ти палко, пристрасно хотіла
Вклонитися єдиному - Йому!
Блукала, мов сновида, серед ночі,
Розхристана і боса, серце – птах.
І плакали колись безстидні очі,
І теплилась молитва на устах.
Вже не було сум’яття – випав жереб.
Не зволікаєш, лиш передихнеш
І знову до мети. І лише череп
Подивиться услід тобі – ідеш.
Несеш тягар старих своїх провин,
Бо знаєш, що простить лиш Він один.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719785
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.02.2017
автор: Уляна Стринжа