Ой васильки, васильки,
квіти, стежки, диво-поле…
Ті пречудові роки,-
я не забуду ніколи.
Ми там бродили удвох,
поле обох чарувало,
нам вистачало стежок,
ми васильків не топтали.
Як же давно це було,..
сонце світило над нами…
Все відійшло, відпливло,
сниться тепер лиш ночами.
Бачу у снах васильки,
милого подихи чую,
позаростали стежки,
навіть у снах я сумую.
Ой васильки, васильки,
все ожило в мені знову,
поле і наші стежки,
сповнені суму й любові.
Я залишилась одна,
з милим нас смерть розлучила,
я васильків принесла,
висаджу їх на могилі.
Хай вони квітнуть на ній,
сповнюють простір любов"ю,
і понесуть поклик мій,
пам"яттю вічно живою…
Ой васильки, васильки,
що ж ви зробили зі мною,
де ті поділись роки,
повні любові й спокою?..
23. 02 2017.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719957
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2017
автор: геометрія