***
Не плач, не витікай даремно, душе,
слізьми: відомо, що Москва не вірить.
І де ж твоя, для тебе тільки, суша?
Вготована, і ким, для тебе прірва?
І не врятує навіть огорожа:
коти свій камінь — зводь її довіку.
Від світу не втечеш. Не допоможе.
Мовчи і задихайся аж до крику.
Погоджуйся, що річку не прискориш
і часу не спинить, як бистрі води...
Моя душа ні фальші, ні покори
не терпить в стані власної свободи.
лютий 2017
Фото автора
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719966
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.02.2017
автор: Надія Позняк