Воно росте, але не як трава –
Не те коріння і не ті закони.
Для нього і зима – не перепона,
І косовиці влітку не бува.
Воно так страшно, лежачи, росте.
То тут, то там густішають куточки.
Забуті клаптики бугряться теж.
І ось вже не витримує сорочка.
Порвалася. І вихлюпнувся ріст,
Звалив сосняк, шукаючи притулку…
В сумних рядах таїться щось від міст.
Тут є свої вулиці, й провулки.
Хрести й граніт спинили круговерть
Чиїхсь бажань, що відійшли безслідно.
Метал огранок, за якими видно
Достаток показний і тихі злидні,
Й любов, яку не стерла навіть смерть.
Вінками горбики сирі цвітуть.
Мов перепустки в небуття, таблички.
Між датами – короткі перемички.
І моторошно вгледіти обличчя,
Що, ніби вчора, бачила. Не тут.
Я відчуваю, що між цих могил
За мною ходить особливий спокій,
Нашіптує слова якісь високі,
Очищені від бруду і лузги.
Вони у душу падають самі.
О, Боже, поможи їх зрозуміть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720025
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2017
автор: Ніна Багата