У світі, де кожен суддя
І лише вибрані підсудні,
Де кожен міряє своє життя,
На екзекуції прилюдні,
Де не злочинець, той хто приховав
Свої діла порочні,
А злочин чинить той хто, бачить сни пророчі.
Де влада є для прикриття своїх лиш справ.
Там я живу і що живу я тут уже не прав.
Неправий тим, що все терплю.
Не скимлю, не рубаю і не бю,
А вірю кожен раз новим словам,
Так ніби мед стікає по моїм устам.
Й допоки не повірю я в себе,
В свої можливості, те лихо не мине
І будуть зайди пити мою кров
І повертатись будуть знов і знов.
Допоки не візьму до рук я меч!
Допоки не вітатиму Феміду!
Мене вестимуть бурянами навпростець
Голодного, обдертого простолюдина...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720029
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.02.2017
автор: Андрій Толіч