Що таке святість?
Один подвижник молився,
Щоб святим стать,
А біс йому в вухо,
Мов маєш благодать.
Підняв голову і загордився,
Що все йому по плечу,
Дивіться на мене люди,
Я зараз в небо полечу.
Став я як метелик,
Буду я літати.
А мій нарід ближній,
Буде мене прославляти.
Радів і веселився,
Що будуть кланятись йому.
Як Господу, як Богу,
Як знатному отцю.
Прийшла зима,
Сніг землю покриває.
Засипає всі дороги,
А холодний вітер замітає.
Тонкий лід річку покриває,
Де-не де, видно ще вода.
Нарід річку обминає,
Бо крига ще тонка.
Оманливий святий
На кригу ступає,
Хай побачить нарід,
Хай прославляє.
Побачили це люди,
До старця почали кричати:
«Лід ще тонкий,
Не можна там ступати!».
Та годі було людям,
до нього гукати,
Коли біс йому наговорив,
Пора вже святість показати.
«Зараз всі побачать
Всі мою святість».
- захопився цей старий,
Невимовна радість.
Не довго він ходив,
Під лід провалився.
Не знав він ще того,
Що ще, не переродився.
Багато ті, що до Бога йдуть,
Не все про це знають,
Що біси ще багатьох ведуть,
Ще багатьох спокушають.
Щоб бісівську оману,
Вміти уникати,
Треба знати вчення старців,
Як їх обминати.
Де наука така є,
Що оману навчають,
Там лихий веде своє,
Там всі потопають.
Всі хочуть через віру
Святими стати,
А болото своє,
Не хочуть розгрібати.
І прийшли знову іновірці,
Наших людей навчають,
Що в них хороші святі,
А православні мов не знають.
А що то за святі?
Ті що українців катували?
Жінок палили на вогні,
І православні церкви закривали?
Що ж, пройшли вже роки,
Люди все позабували,
Що через віру у степи,
З Карпат за Дніпро тікали.
Через чужу віру
Рабами ставали,
І наші рідні землі
Панам віддавали.
Що було, то було,
Ще не раз згадають.
Знову лізуть у ярмо,
Бо правди не знають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720098
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.02.2017
автор: Нагорний