Ти подивись, яка вона чарівна:
Така цнотлива, ніжна і наївна.
Кришталь роси вмиває спозаранку
У куширі цю світлу полонянку.
Гойдає лист її на хвилях ставу.
Вона ж окату бабку зеленаву
Все приміряє й погляда у воду,
Милуючись на свою звабну вроду.
А кругом неї з'юрмисько строкате:
Крилате і пузате, і хвостате
Кумка, кахкає, дзизкотить, джмеліє...
І в ейфорії вся орава мліє.
Шушукається осока з вербою,
Що у білявки - женихи юрбою.
"Та що вони, перебрехи, лепечуть?!" -
Їм птахи всі із осудом щебечуть.
Лиш очерет замріяно тріпоче.
Йому байдуже хто і що там хоче.
Бо знає він, що вся оця навала
Лиш на лілеї очі колихала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720166
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.02.2017
автор: Світлана Ткаліч