я несу небезпеку здоров’ю:
гніваюсь, із себе виходжу…
досвід карбую власною кров’ю:
кожну літеру сумлінно виводжу
не рятуюсь в інших, в алкоголі, в сексі
і, хоча зазвичай бракує терпіння -
шукаю істину в скритому сенсі
і будить мене жага, не сумління
…ти б зважився до мене прийти
сів, всміхнувся, подивився в очі -
і відкрились двері в інші світи,
і наповнились дні, і зменшились ночі
так…так мало бути, але ти не прийшов
не хотів клопоту, я все розумію
в інших обіймах спокій знайшов
без тебе свій сум зайняти зумію
сама собі лікар, розв’язані руки
дозволю в проявах бути слабкою,
як совість не брала мене на поруки,
то власне безумство знайомлю з собою
не з тобою, а з ним вип’ю пляшку вина,
посміхнусь - в нас так багато спільного…
в поневіряннях тепер я – не одна:
маю друга до крайностей схильного
я роззнайомлюсь охоче ... дивак...
проймуся його сутністю, закохаюсь
анатомую свої почуття - і так
про гнів свій, нарешті, багато дізнаюсь
і ось…не осуд випущу, а співчуття
до нього , до болісних переживань
і з цього почнеться моє відкриття
власних страхів і таємних бажань…
коли зустрінемось знов з тобою
вразить мій поблажливий настрій
не буде гніву, обурень, двобою
бо я закохалась…
в своє альтер его… і з ним,
нарешті… поринула… в щастя…
© Олена Зінченко 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720249
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.02.2017
автор: Zinthenko Olena