Християнство, почавши свій шлях із невеликої групи послідовників Ісуса перетворилося на одну із найпотужніших і найвпливовіших релігій в світі. Але від самих початків і аж до тепер триває боротьба у середині самої релігії. Поширюючись наука Ісуса ставала що раз то все не зрозумілішою і що раз то більше обростала місцевими культами і різними домішками філософії і язичництва.
Вже від самих перши часів між самими послідовниками нової релігійної ідеології почалися суперечки. Дехто приносив свіжі, нові думки, котрі не відповідали старим стандартам і це звісно що не всім подобалося. Таких новаторів називали єретиками. І їх виганяли із своїх общин. Чому? Бо так набагато легше. Простіше вигнати не бажаного опонента і мати спокій аніж докопуватися до правди. Хто знає на чиєму вона ще боці буде.
Але найцікавіше те, що самі по собі ці єресі починалися не зразу. Лише приблизно в часи Міланського едикту 313 р. і виходу християнства на світову арену релігій. Якщо розібратися більш точніше – то між найпершими ідейниками цього нового на той час руху розбіжностей не було. Вони почалися тоді, коли на арену виходять два титани: традиції та науковість. З однієї сторони: наука як така відкидає будь – які не логічні та всі ті ідеї котрі змушують людину вірити у щось не реальне. По своїй суті наука завжди шукає усьому пояснення. Наука це спостереження за природою і всім живим світом. Це по суті навики залишені старшим поколіннями і логічне мислення кожних нових особистостей що цим займаються. Наука пояснює людині світ і його походження. Вона роз’яснює природні закони. Встановлює нові горизонти пізнання всесвіту і людини. Натомість сліпа віра є руйнівною силою, що знищує здорову ідею і суспільство в цілому. З історії ми маємо доволі багато сумних прикладів коли люди одержимі релігійно – маніакальним синдромом знищували культурні надбання і наукові досягнення. Ще ні разу не було випадку який би релігія могла привести на захист сліпого віддання віруванням. Це перетворює людей у сірі маси, котрі готові знищувати і вбивати в ім’я своєї псевдо справедливості. Будьмо відверті – це не просто не поодинокі випадки але біда що існує впродовж віків.
Та ми повернемось ближче до нашої теми. Існування якогось божества доводили і доводять усі релігії. Деякі вчені (можливо і на замовлення) називають факт існування в людині вродженого поняття про якесь божество. Це означає що кожна людина має в своїй підсвідомості образ божества котрому вона мала би поклонятися. Припустимо що це так. більше того припустимо що бог насправді існує, відкинувши атеїстичну ідею матеріалізму. Але це не вирішує багато питань. Зокрема навіть таке просте: чому це поняття таке різне? Величезна різниця у сприйнятті є зумовлена не внутрішнім окресленням але зовнішнім насадженням з боку релігійних ідеологів. Питання: чому я маю вірити у вашого бога якщо у мене є своє, зовсім інше уявлення про нього? чому я маю сприймати вашу думку як єдино правильну? Звідки така впевненість що ваша уява про божество є вірна а моя ні? Хто реально може це доказати? Та ніхто. Бо це не можливо перевірити. То звідси і висновок: віра в бога визначається внутрішніми критеріями людини а не зовнішнім фактором примусового впливу з боку суспільства. Таким чином ніщо не перешкоджає мені будувати мої відносини з богом не залежно від канонів будь – якої релігійної деномінації. Основою цих відносин є моє внутрішнє усвідомлення (або не усвідомлення) сутності божества. Звучить дивно і дико. Але так воно є. Ану подумайте самі. Чого ви ходите до церкви? Хіба не затим щоб отримати знання про бога? Але ж ті знання є у середині вас самих. То для чого шукати ще чогось. Про описує відомий західний теолог Амбросій Августин. Він каже що шукав бога у різного роду церквах але знайшов у середині себе. Якщо ви прихильник церковної системи то маєте знати дещо більше про неї аніж вам розказують самі її служителі.
Поснемо з того, що: вся ця ідеологічна тенденція із розвитком культу є лише фікцією, котра нічим не пов’язана із реальним пізнанням бога як такого. Хіба служитель культу може вам показати справжнього бога? Зовсім ні. А звідки я можу знати чи ті ідеї котрі пропагує церква є правдиві настільки щоб їм вірити без ніякого застереження. Ніхто в цьому не є впевнений. І ми це всі прекрасно розуміємо. Навіть якщо взявши до уваги самі їхні канони, ми бачмо ясно що дані проповідники не відповідають реаліям котрі про себе пишуть і говорять. Основна їхня мета зовсім не спасіння ваших душ а лише очищення вашого гаманця. Люди ідучи до будь – якого храму дають різні карточки на просьби в котрі звісно вкладаються гроші. Я не маю нічого проти оплати праці служителя. Та всьому має бути міра. Ну вибачте, але ж навіть у самій Біблії сказано що «даром прийняли. Даром давайте», здається що святі отці не читали цього уривка святого писання. Більше того, вони ставлять певну таксу на свої «послуги». І це називається для них нормою. Так чим вони є кращі ворожбитів, колдунів, бабок – гадалок? Послуга – оплата. От і все. але ж хіба це нормально? Це пряма узурпація знань про бога, котрого репрезентують служителі культу. Замість того, щоб дарувати людям радісну звістку розповідями про бога і його любов до людей – вони ховають справжні знання і спекулюють на так болючих темах для кожного із нас.
Далі буде ….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720409
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2017
автор: Ruslan B.