Я втратила свою зорю
і корабель мій збився з курсу
й посеред хвиль бурхливих мусить
тепер тримать хоч на плаву
мене. На дно не відпускати.
Тримай, кораблику, тримай!
Який замріяно-ошатний
довкола мене океан...
Манить мене...зове у безвість
і тягне серце в глибину,
а там... таких безкрая черга.
Втопив таких вже не одну.
Здається я - його наступна...
Рятуй, кораблику, пливи!
Рви хвилі, бийся їм у груди,
ось тут і зараз! Не колись!
Розсіється суцільний морок.
Туман осяде по воді.
І нас зустріне синє море,
бузковий ранок! Кораблі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720587
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.02.2017
автор: Meggi