Краю діставшись

Як  не  крокуєш  вправно,  -
шлях  зостається  тим  же.
Довше  іти  босоніж  -
скло  застрягає  в  п’ятах,
біль  відчиняє  браму,
наче  звірятко  хиже
моститься  в  тобі  поміж
віри,  мети,  і  втрати.

Сили  зберуться  разом,
“буду”  зросте  з  “волію”.
Взутим  ступати  легше,
тільки  навряд  чи  вірно,
там,  де  Анничка  часом
вже  пролила  олію,  -
рейки,  зі  склом  у  п’ятах,
все  ж  перейти  ймовірно…

Краю  діставшись,  ніби
вище  нема  вже  скелі.
В  темряві  світле  небо  -
Всесвіт  горить  місцями.
Місяць,  неначе  риба,
кольором,  як  пустеля,
там  пропливе  крізь  тебе,
знищивши  біль  плавцями…

попытка  перевода

Как  не  идешь  умело  -  
путь  остается  тот  же.  
Дольше  босым,  больнее  -  
стёкла  в  ступни  вонзаются.  
Боль  проступает  в  тело  
диким  зверьком  под  кожу,  
там  меж  потерь  и  цели  
медленно  обживается.  

Силы  и  вера  вместе,  
только  бы  не  сломаться  
на  окаянных  тропах,  
если  неосторожно  
Аннушкой  вновь  на  рельсы  
пролито  будет  масло,  
с  битым  стеклом  во  стопах  
шанс  не  упасть  возможен.  

Преодолев  опасность,  -  
выдохнуть  на  вершине…  
Небо  в  ночи  радушно,  
там,  где  дойдя  до  края,  
рыба-луна  глазастая,  
цвета  песков  пустыни,  
сможет  проплыть  свозь  душу,  
боль  твою  забирая…
 

 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720609
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2017
автор: Света Андроник-Шимановская