Гули вітри, рубали хмари в січку
І посипали нею сонний двір,
Ліпились дні в одну суцільну стрічку,
Витягуючи людство із квартир.
І йшло воно за межами оази,
В пустелях із невиконаних справ,
І сипались пустопорожні фрази,
І вік-всезнайко сердився й мовчав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720670
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.02.2017
автор: rutzt