Кубань
(Сонет)
Їдуть українці на Кубань.
В їхніх долях це знаменна віха.
Сило зла, нічим їх не спогань,
не позбав пісенності і сміху.
У черкеській форменці вусань.
Поруч жінка – зерня із горіха.
Світе мій, тепер на них поглянь.
Чи не гордість це твоя і втіха?
Пісне, збайдужіле серце рань.
Шабле, засліпи сталевим блиском.
Земле честі, вольності, повстань,
духу запорозького колиска.
Сахалін, Тюмень, Нахічевань
теж вкраїнський не соромлять вишкіл.
–––––––––
©Анатолій Загравенко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721314
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.03.2017
автор: Анатолій Загравенко