Сполохом спокій зім`яти? -
Горнеться смуток до тиші.
Душі, як впіймані миші, -
П`ятами не накивати.
Не роздивитися зорі, -
Бо оповиті туманом.
Впоєне млосним дурманом,
Літо заснуло надворі.
Доки гукала, зомліла
Сніжна хмаринка лапата;
Впала, - голосить лопата,
Плачуть і руки, і вила.
Нидіє мерзле в Петрівку,
Як розгрібаєм до ранку
В горобині вишиванку,
Стежечки чорні, як брівки.
Літа не буде в оселі,
Доки не вивчена казка,
Доки на зрячих - пов`язка
І павутиння на стелі.
Доки сполохані миші
Гризтимуть все, що дістануть,
Душу розтерзану й драну
Стулять докупи мудріші.
Сонце колись та зігріє,
Смуток розвіє і в грудні.
Свиті мережки марудні
Шитимем, доки прозрієм.
14.12.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721322
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.03.2017
автор: Ліна Ланська