Любила авантюри Надя дуже,
утнути щось таке на „три-чотири“.
До алкоголю не була байдужа,
а попросту зовсім не знала міри.
Впивалася до чортиків в Іраку,
свій бойовий підрозділ покидала.
А потім, щоб прикрити власну сраку,
плела, що терористи викрадали.
Як можна називати ще солдата,
військовий що порушує закон?
Не ранений, зі справним автоматом
ганебно ворогу здається у полон!
Хорошого що можна написати,
коли від неї завжди лише зло –
відділення, що кинулось спасати
ту задницю, навіки полягло.
Опісля того майже всі казали,
що це такий собі хамелеон.
Вона останнім часом лиш гадала,
як вигідніше здатися в полон.
Чого вартують тільки голодовки,
сухі чи мокрі (може під сто грамів)!
В тюрмі російській Надя їла ловко,
бо додала з десяток кілограмів.
А ще згадаймо тіні днів кривавих,
як „Беркут“ взимку розстріляв Майдан.
За спинами у міліцейських лавах
хіба тоді мелькав не надьчин стан?!
Які ти справи з ворогами маєш,
чому тебе так тягне в ту „диру“?
Фактично терористів захищаєш
й несеш постійно лиш якусь мару.
Так хто ти, Надю? Що ти за натура?
Чия за пазухою в тебе каменюка?
Ти просто хвора, як говорять – дура,
чи підла зрадниця і невимовна сука?!
лютий, березень 2017
© Copyright: Александр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117030303029
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721501
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.03.2017
автор: Олександр Мачула