А очі, мов вуглики чорні з під вій до весни,
До неба блакитного, що зачекалось лелек.
Вже вкотре летять над землею вогнів валуни,
Земля пошматована від смертоносних пащек.
А він усміхався, як день ще не спитий, новий!
Радів мов дитя і стискав до грудей автомат.
Ще вірив у світле майбутнє такий молодий,
Що стало по звичці в бою не боятись гармат.
Ще трохи - і вщухне. Ці гради - від демона зиск -
Шматують зело, що здається немає кінця...
Упав біля нього від вибуху попелом лист,
Гамселить неспокій траву та коротить життя.
А він уявляв – в Україні жаданий мир,
Молився до Бога і землю, як хліб цілував.
Хлопчина у грудях серде́нько гаряче носив
І вірив як Данко, як перший до бою вступав.
А десь там далеко у рідній хатині свіча
горить і молитви до Бога вишіптує мама:
О, світе єдиний, моя ти кровинко жива
Спаси і помилуй над нами, над нами, над нами...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721625
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.03.2017
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА