* * *

Я  стою  на  межі.  Розглядаю  себе  у  віках.
Там  на  мене  чекають  два  демони  -  символи  часу.
На  моє  покоління  припали  червоні  жнива:
Косять  всіх,  хто  відчув,  що  не  все  так  довкола  прекрасно.
Я  стою  на  кістках,  потонулих  у  власній  крові.
Їхні  гори  ростуть,  підіймають  мене  аж  до  неба.
Та  я  хочу  припасти  устами  своєї  землі,
Бо  мені  п'єдесталів  такою  ціною  не  треба!
Мої  сиві  віки  помирали  в  жорстоких  боях.
Свою  істину  голодом  чорним  без  жалю  морили.
І  платили  ціну,  що  їм  визначив  вражий  суддя:
Душогуб,  змієносець,  якого  за  безцінь  купили.
Я  приборкую  біль  і  ступаю  рішуче  вперед,
Бо  за  моїм  плечем  виростають  стіною  мільйони.
І  нехай  моя  плоть  у  нерівнім  бою  пропаде,
Та  не  зникнуть  ніколи  моєї  душі  Вавілони.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721785
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.03.2017
автор: РутаРута