Втирає сльози сніговик старенький.
Радіє жвава дівчинка весна,
Взуває гарні чобітки швиденько
І поспіша цікавинки пізнать.
Гукає ще до сонечка завзято:
„Будь ласка, яскравіше нам світи!
Негайної роботи скрізь багато,
А я теж хочу трішки підрости.”
Красуня розпустила довгі коси,
Вплела блакитні втішні квіточки,
Дрібні зернятка по землі розносить,
Аби розквітли в небі зірочки.
Рішуче навстіж вікна відчиняє.
Ступає шанобливо на поріг,
На щастя ластівок благословляє
У кожному хазяйському дворі.
Щодня світлішають сумні обличчя,
Бо люди раді сонячній Весні.
Адже вона до молодості кличе,
У душах щоб завжди вогонь яснів.
[youtube][/youtube]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721814
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 05.03.2017
автор: Дніпрянка