Неначе тим снігом, вкривається пам'ять,
Горять нестиханно перебірки слів
І спогади щось вуальоване славлять.
Не довго, бо ж раз! І той спогад згорів...
У прокрастинації наше життя
Марнується, спить, забуває про себе.
Деінде прокинеться в мозку чуття,
Що битись і діяти зараз же треба.
Єство, як востаннє, завиє вітрами
Посиплеться зверху засніжений пил
Померлого кольору, вкрадений нами,
І час догорить, та все ж буде живий.
О час — генерал на забутій війні...
До смерті вчорашні уб'є мемуари.
Момент за моментом і спогадів дні,
Мов привидом сонця в очах, повмирають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721821
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 05.03.2017
автор: Самотня Людина