Згасає пам’ять швидко, наче свічка,
У кожного своїх багато справ,
І поспішаємо у круговерті вічно,
Бо часу в обмаль, наче хто украв.
Лише вночі, коли скрегочуть стрілки,
Зринає образ спогаду стрімкий,
Цей плин ріки нам залишає тільки
Запізніх сліз приховані струмки.
Той берег став чужим і я не знаю,
Куди історія нас завтра занесе,
Лиш як тоді тебе ізнов втрачаю,
Де пише біль продовження есе
Про те, що кожна мить неоціненна,
Про те, що ми оглухлі та сліпі,
Не усвідомлюємо в серці достеменно,
Хто поряд йшов із нами по тропі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721935
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.03.2017
автор: Ольга Білицька