[i]Замучена мріями власними
Себе розділяла на два,
Бувало здавалась нещасною,
А в чомусь творила дива.
Дерева століттями рощені,
Будинки звелися в одне.
Є місто по-рідному спрощене,
Чужого, мов дим, проковтне.
Тебе як свою колихатиме
В падіннях і злетах, проте,
Ніхто і ніколи не знатиме
Наскільки це місто святе.
Зайшовши в квартиру на розі,
Ти сядеш навпроти себе,
І рухатись, жити не взмозі,
Бо "Я" твоє друге — сліпе.
Отут, ти як мед сахарилась,
П'янкою була від вина...
Колись твоя доля розбилась,
Де безліч прохожих мина.
Сховала квиток у кишеню,
Додолу спустила чоло.
Це місто, мов спогадів жменя,
Яке у тобі проросло.
Вернешся? — Напевно, ніколи.
Залишиш себе на стежках.
Твій потяг рушає із колій,
І сльози біжать по щоках.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721951
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 06.03.2017
автор: Karo