Вони прощалися на стежці,
Яка веде у даль кудись,
Схиливши голову на плечі,
Очима, мокрими від сліз
Вона дивилася на нього,
Бо ж на війноньку від"їздить.
Може це бачити живого
Доводиться останню мить?
А він стояв і пестив ніжно
Русяві кучері її:
-Не плач, кохана, не журися,
Я повернусь, ти тільки жди.
Дістав він золоту обручку,
На палець дівчині надів.
Щасливу мить отих заручин
Ніколи не забути їй.
Сів у сідло, коня пришпорив,
Нагнувся, милу знов обняв,
Поцілував вуста медові,
Й широким степом поскакав.
Неначе свіжий вільний вітер,
Полинув ген за небокрай,
Лиш докотилося десь звідти:
-Я повернуся, ти чекай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722052
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2017
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський