Сліпий кобзар виплакує на кобзі
Про розкіш панську і козачу кров,
Про смілого Байду, підступну зраду
І до Вкраїни-матері палку,святу любов
Сліпий кобзар врива кусками серце,
Іде з поводирем дорогами століть.
І Україна,- дяка Богу, ще не вмерла,
І попри всі незгоди ще стоїть...
Стоїть... Розбита горем, плаче,
Сплюндрована, до неба голосить...
Який то зрячий, що навкруг не бачить ?
Змовка кобзар на хвилю, щоб запить...
І знов струна, натягнута від болю,
І котиться з сліпих очей сльоза...
Без крові Бог зробив дарунок - Волю !
І в Заповіді жити наказав.
Не плач, кобзарю, твої сльози марно
На землю святу-грішну не падуть,
Вже ті, що виросли у воленці Господній
Умерти Ненці нашій не дадуть !
Одні вмирають, інші в світ приходять,
В цей світ, щоб жити, а не помирать...
Буди, кобзарю ! Досить в лапи смерті
Синів найкращих України віддавать !
Буди, кобзарю ! Зрячіший від зрячих,
Хай в кожного, хто чує - стигне кров !
В пра -правнуків твоїх є *** й воля,
В них проросла свята твоя любов !
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722164
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.03.2017
автор: Надія Карплюк-Залєсова