Я подумки тікаю якнайдалі, Туди, у неосяжну височінь, Де хмар пухнасто-білі шалі Колишуть неба стомленого синь. Лиш там, душею розповитий, Побуду сам собою хоча б мить. І Богу щира і відкрита Моя молитва в серці забринить. Омріяна свобода! Це так близько: На відстані примружених очей; Маленька цяточка запаленої тріски, Що заміняє тисячу свічей,- До неї погляд жадібно прикутий, Вона розраду серцю принесе! Одна у час важкої скрути, Про волю думка - ти понад усе!.. Тенети рабські хто не розривав, Напруживши і розум свій, і мрії, Хто птахом вільним в небо не злітав, Свободи смак навряд чи зрозуміє. Приземлена людина не збагне, У чому наше щастя споконвіку. Не коштує багатство все земне Крупиці волі - спраги вікової крику!.. 10.03.16 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722332
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.03.2017
автор: Петро Рубака