Ні болю вже, ні осені. Ні ніжності. Бувай.
Стояли дні поношені. Зі мною пили чай.
Ні подиху, ані дощин . Ні крапель самоти.
Здавалось, в світі ти один. З тобою лиш на ти.
Байдужістю зносилося кохання до ниток.
Хоч як його я латала з молитв і всіх думок.
Та дощ розмив ті ниточки, у прірву десь стекло.
І на душі до сонечка зродилося тепло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722506
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2017
автор: Відочка Вансель