Хай буде так, як хочете лиш Ви.
Хай в неба очі зовсім не зелені.
Якби зелені? Тільки уяви!
А Ви мені :
-Ви Відочко шалені!
Хай буде так, як бачать його всі.
У кольорах блакиті й благодаті.
Чом мало говорили мудреці?
Чом всі Ісуси на хресті розп'яті?
Скажіть, чому у кожного свій Бог?
Свій рай і пекло? Свій Адам і Єва?
Ви уявіть :як добре би нам вдвох...
Та плаче в ніч красуня - королева...
Не розмішую сум із цілунками. Це небезпечно.
Ніби пити горілку. Абсент. Та і той лиш зі спиртом.
Всі щось вчили мене. Та закохуюсь я недоречно.
Невдоволений вітер старим і засохлим мольбертом.
Не чекаю майбутнє. Майбутнє - одна лиш хвилина.
Не читаю минуле. Воно ж бо було бездоганне.
Помилок-сто мільярдів. Мій Янголе, я лиш людина,
І нових наробити мені ж до завжди притаманне
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722609
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2017
автор: Відочка Вансель