Гніздиться гордий ворон на тополі,
Ув’язнений весною і дощем,
Тримає поглядом ненависну неволю.
Праліс із часу здався втікачем...
Зронив галузку. Впала друга, третя...
Пригнулась гілка, але зеленить...
Діймає втома вранішнього лету,
Весна і небо ворона болить.
Упало літо пухом тополиним
На юності розхристане гніздо.
Наснилися в лету пташині клини –
Сльоза упала стиха на крило...
...То небо плаче. Крізь юрбу галузок
Ховають усміх мрії–втікачі.
І вись тополі видалась безглуздою –
Гніздиться старість на Його плечі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722973
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2017
автор: Оля Бреславська