Ну ось і вільна від твоїх спокус,
З плечей спадають ніби брили.
Не витримали землетрус
Мої рівнини, гори, схили.
І розколовся цільний материк
На рівнозначні дві частини.
Між нами море, чайок крик,
Мов плач осиротілої дитини.
А й справді вічного нема
І навіть сонцю якось не світити,
Та саме ця пронизлива пітьма
Спроможна нову зірку народити...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722989
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2017
автор: Ірин Ка