Білим по чорному
з того світу відбитком
на твоєму серці.
Білим по чорному
з перших слів немовляти,
що, рвучи перепони років,
шепотом лунає
з пустого черева мерця.
Білим по чорному,
оскалом на губах, що розбиває об плитку пусті винні
пляшки телефонною смскою
«Нам треба розстатись, вибач»
Білим по чорному
обіцянкою ніколи не розлучатись після уже звичного
«Алло, коханий, я зайнята».
Білим по чорному
захеканим поривом й пестливим зітханням
коли нічна щирість закувала залишки сорому по кутках кімнати.
Білим по чорному
це вбивати в мені людину
усюдисущими запитаннями в школі:
«Ти знаєш, що ти людина?»
не знаю іще
не прожив.
Білим по чорному
зі світу, де немає моралі,
чи добрих і поганих відтінків,
де є лише світло, що відтіняє фрактальними лініями двох наркоманів
й прямо на сторінки цього блокноту з чорними сторінками,
котрим ти мене арештувала
на довічне ув’язнення
лише достойними бути присвяченими тобі віршами.
Білим по чорному
грізним кулаком над остогидлим паршивцем,
що змушував тебе терпіти весь цей біль і бруд,
зневагу й плювки в сторону твоєї честі,
грізним громом в заломлених роками посивілих очах,
коли кулак заноситься уверх, аби стерти сльози
з потомлених повік,
щоб залишити їх по тому просто так стікати,
бо у тому паршивці ти впізнав себе
такого ж
в дідовій кімнаті.
Білим по чорному
висікаю кам’яні обличчя в залі,
котрі от-от готові зірватись в оплески
й прибити їхні крики,
немов дзижчання комара.
Білим по чорному
нова сторінка — нове життя
почни нове життя, почни нове життя,
втечи від усіх своїх проблем,
почни нове життя, почни нові проблеми,
почни усе нове, новий погляд,
нові відчуття,
так наче від цього новим стану я сам,
хоч я однаково буду відчеканювати білим по чорному
словесний вир, аби прошепотіти це комусь на вухо,
чи в людному залі, вивалюючи весь до крові закипілий спів
тисячі розбитих й зруйнованих світів
отак от щиро й по наглому
прямо на стіл,
а що ти?
що нового?
Білим по чорному
словами, неначе світлячками,
літаю коло неосяжності сотні банальних істин
в намаганнях зронити з тієї глобальної всеосяжності
бодай одне яблуко едему
й ото вам
чорним по білому
віддати в руки
аби посмакували ним сповна.
Білим по чорному
це так, неначе ти уже дорослий,
але зачекай іще трохи
тобі ж іще 17
тобі ж іще 19
тобі ж іще 21
22
24
26
7
8
9
Сергій! А-ну злізь із тієї го_ки!
Тобі що іще 17?
Білим по чорному це думати: була то горка, чи голка?
Білим по чорному
це вицарапати тобі очі, щоб ти побачив,
як молоді таланти вистигають під яблунями на дворі;
кажуть, що як підійти до них достатньо близько
можна почути, як в’яне їх світле майбутнє
під пустими пляшками
й черговим-поворотом-не-туди.
Білим по чорному
пишу тобі, мій друже,
вкладаючи усю любов й щирість
в кожне слово
в кожен образ
й кожну тінь, що падає на текст
Зазирни крізь ці букви
пірнай у білий колір тла
й у мій вимір навиворіт,
у мій вимір у негативі,
де я видряпую ці букви
з іншої сторони сторінки,
де я кишені вивертаю на папір
ось, дивись, усе що маю, віддаю тобі,
віддав би іще більше, якби мав;
пишу білим по чорному,
аби у твоїй єдності місця, часу й дії
усе відбилось
чорним по білому.
Білим по чорному
з того світу
тобі в їбало,
сука.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723087
Рубрика: Верлібр
дата надходження 12.03.2017
автор: Лажневський