Занадто був щасливий, щоб писати,
І думав, що умію я кохать,
Колись хотілось гроші заробляти,
А зараз хочу я “залізо потягать”.
Колись чимдуш я струни рвав і горлопанив,
Та все це хлань, попсова мішура…
Хай вибачать усі, кого поранив:
“Прошу пробачення”, душу не зцілять дохтура…
До речі, я теж колись носив халата,
І вірив, що зціляв напівживих,
Та де – усе від Бога і мала зарплата –
То справжня плата за труди…
З недавніх пір мені здається,
Що Всесвіт не прихильний до людей…
Мов вказує творець: “Ви схаменіться,
Бо не терпітиму я вас – сліпих дітей”…
Задумайся і ти, єдиний мій читачу-
Для чого ти живеш на цій землі,
Як тільки вирішиш просту задачу –
Не розчинись в буденності імли…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723189
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.03.2017
автор: V-o-l-d-e-m-a-r