Сонце поспішало до горизонтного бунгало
Теплий вітер шовком мостився на плечі
Збирав день свої речі недбало
Готувався сміливо до втечі
Скелі одвічні, звично похмурі
Розповідали морю свої таємниці
Шукали в бузковій небесній глазурі
Своїх спогадів примарні столиці
Лоскотали ніжки хвилі оксамитні
Дівча, мов Афродіти, краси неземної
Її б на бал запросили у Відні
Про неї одами списані цілі сувої
Її шкіра виблискує золотом
Її стан стрункий, неначе тополя
Від неї не віє манекенності холодом
До кохання байдужість – не її парасоля
Вона наодинці з своїми думками
В них, мов в кімнаті наводить лад
І те, що бентежить серце роками
На порядку денному власних нарад
© Леся Приліпко-Руснак, 13.03.2017
http://lesyaprilipkorusnak.blogspot.com/
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723294
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.03.2017
автор: Леся Приліпко-Руснак