Насті Нікітіній присвячую
Потомлений місяць під ранок скорився –
Завис в верховітті надгризеним сиром.
І гомін у полі увись покотився
Дзвенячим пташиним нескореним виром.
Вдихаю на повну п’янкого повітря,
Милуюся шалом квітневої млості.
Літаю, мов голуб, купаюся в світлі
Старого, як Всесвіт, величного сонця.
І все це безмежжя в собі уміщаю,
Захоплююсь величчю Божого світла.
Я небо усеньке, мов книгу, читаю,
І хочеться жити! Так хочеться жити!
Лариса Журенкова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723433
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.03.2017
автор: Лариса Журенкова