Щастя не має виміру,
Простір не має вибору.
Ніжність не чує дотиків.
Зіткана з слів - наркотиків.
Всесвіт.
А ти більше космосу.
Напівцейтнот
І світ хаосу.
Пам'ять, здирай його з пам'яті.
Ночі у спомин одягнуті.
Ну хто ти? Ну хто ти?
Хто ж я? Я не знаю.
Беремо висоти
В стосунках.
Пірнаю
У тебе, у душу твою,
Твоє небо.
Ну хто ми? Ну де ми?
Кому ми ще треба?
А потім бігти
До чужих й помилитись.
А потім ревіти.
І вічність
Молитись.
Не дай мені Боженьку впасти
В обійми нелюбі і вкрасти
Від себе свій біль й свою душу.
А ти як завжди мене змушуй.
Не дай мені Боженьку сили
Стерпіти, що він є щасливий
Без голосу мого і неба
Одного на двох. І до лоба
Чужого прикласти долоні.
Побуть в некохання полоні.
Лиш дай мені Боженьку знати,
Що зможу ще так покохати.
Що зможу не з ним полетіти.
Горіти. А не перетліти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723604
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2017
автор: Відочка Вансель