Життя
(Сонет)
А що день, а що мить, то нестримне життя,
як джерельна вода, відпливає
у глухий і німий океан небуття,
що ні дна, ані краю не має.
Ані мрій, ні надій, ні вогню почуття
світ печалі й мовчання не знає.
Обертаються квіти у гори сміття,
що живі опісля прибирають.
Отже, поки ми є, в душу й серце своє
не пускаймо пусте й дріб’язкове,
бо хоч доля, бува, гіркоти завдає,
все на світі – з добра і любові.
А народженим щойно зозуля й кує,
щоб збулася їм юності повінь.
–––––––
©Анатолій Загравенко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723609
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.03.2017
автор: Анатолій Загравенко