Життя згорає, мов воскова свічка,
Нікому з нас не в силах це змінить.
Для когось тільки іскра загорілась,
А хтось давно, немов свіча, згорів.
Чиясь свіча струнка, горить поволі,
Чиясь схилилась й плаче над столом.
Чиясь крива така ж, як її доля,
Чиясь свіча згоріла вже давно.
І всі вони одна на одну геть не схожі,
У кожної з них доленька своя.
І тільки майстер, походжаючи поволі,
Якусь свічу запалить, іншу задува.
Якусь свічу він зробить геть тонкою,
Якусь красивою, вінцем свойого ремесла.
Так в кожну свічку він вкладається з душею,
І так в свічах людськії долі ожива.
© Тетяна Гриндула, 13 лютого 2017 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723684
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2017
автор: Гриндула Тетяна