Бувають миті, кава і фейсбук
Замінюють мені простори світу.
Бувають дні таких гірких розлук,
Коли не віриться у днину світлу.
Та згадую я пісню скрипаля,
Що зрання тихо струни водить.
В душі моїй та пісня розпаля
Любов. Зерно добра возводить.
А хлопець той, торкнувшися струни
Співає про надію, вірність щиру.
Співа й про підлість й зло фортуни.
Та все ж розпалює в моїй душі іскру.
Я починаю вірить у добро,
В спасіння світу - ту любов пречисту.
І точно знаю що моє нутро
Невплинно розквітатиме довіку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723697
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.03.2017
автор: V.Iva