ВКРАДЕНИЙ ПОСАГ

               Перед  тим,  як  мені  йти  до  школи,  мама  запросила  до  нас  жити  бабусю  Ганну  з  Сумщини.  Бабуся  не  відмовилася,  і  я  добре  пам`ятаю,  як  вона  стала  членом  нашої  сім`ї.  Бабуся  була  ще  не  стара,  бадьора,  але  за  традицією  мешканця  села,  прибула  з  величезною  зеленою  дерев`яною  валізою,  замкнутою  залізною  скобою,  і  наказала  не  лазити  усередину,  бо  там  її  посаг  "на  смерть".  Чемодан  засунули  під  ліжко  в  бабусиній  кімнаті  ,  а  оскільки  попередження  лякало,  скоро  про  нього    забули.
             Декілька  разів  мати  намагалася  викинути  "посаг"  геть,  мовляв,  воно  там  вже  впріло  й  пожовкло,  але  бабця  несамовито  захищала  вміст  валізи.  Пролежало  майно  під  ліжком  довгі  роки.
               Двоюрідна  менша  сестричка  Оля  захопилася  в  школі  шиттям,  проводила  безліч  часу  за  швейною  машинкою  і  вихвалялася  своїм  рукоділлям.  Одного  разу,  на  літніх  канікулах,  Ольга  з`явилася  у  обнові:  строкате  синє  плаття  було  майстерно  оброблено  пишним  білим  гаптованим  шитвом  і  дуже  лічило  дівчинці.  Вона  залізла  на  високий  поріг  хати  і  довго  крутилася  на  одній  нозі,  радіючи  з  комплиментів  родини.  Лише  баба  Анюта  з  підозрою  й  з-під  лоба  подивилася  на  розрум`янілу  онуку.
               Сонечко  сідало  за  обрій.  Настрій  у  всіх  був  веселий,  в  садку  падали  на  землю  стиглі  яблука  й  сливки,  родина  готувалася  до  спільної  вечері,  і  ніхто  не  помітив,  в  яку  саме  мить  з  подвір`я  зникла  бабця.  А  через  хвилину  з  хати  почувся  зойк  і  бабин  вереск!  Вона  опинилася  на  порозі  з  напівпорожньою  старою  валізою  і  з  прокляттями  на  вустах:  "Ой,  лишенько!  Обікрали!"
                 Виявилося,  що  Ольга  витягла  з  бабиної  схованки  довгу  пожовклу  сорочку,  наче  саван,  відрізала  широке  й  багате  мереживо,  випрала,  вибілила,  накрахмалила  його  й  пришила  до  своєї  обнови.  За  декілька  хвилин  слізми  вже  вмивалися  і  баба,  і  онука,  і  невістка  -  Оліна  мати.  А  моя  мама,  сміючись,  вгамовувала  потерпілих  словами:  "Не  плачьте,  радійте,  що  з  дитини  виросте  кравчиня",  "А  тобі,  мамо,  на  смерть  ми  ще  кращої  матерії  наберемо.  Будеш  лежати,  як  лялечка!"  От  так  і  йдуть    в  народі  поруч    сміх  і  гріх.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723897
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 16.03.2017
автор: Борисовна