Небалувані наші старики
У незнайомих селах і тутешніх –
В Рибальському, Лантратівці, Олешні…
Доношують покірно куфайки,
У ветхі заглядають сундуки,
Аби із чогось витулить тужурку.
У хід пішли столітні сіряки
Й злежалі парубоцькі піджаки,
З яких тепер у селах кроять бурки.
Їх визнали уже й чоловіки.
А що? Як не поглянь – модель хороша.
Давно у ній кохаються жінки,
Зневаживши якісь там чобітки.
Ось бурки – те, що слід! Були б калоші.
Глибокі краще б. І не дорогі.
Такі, щоби у пенсію вміщались,
Якщо дадуть. І над багном сміялись,
І ладили з підступністю снігів…
Небалувані наші старики
Перебрідають мовчки свою осінь,
Під бідністю згинаючись і досі.
Несуть її, мов гріх, і не голосять.
Заклякли. І нічого вже не просять
Взамін за купу зморених років.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724007
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2017
автор: Ніна Багата