Що ти бачив крім свого моря?
Мабуть,нічого. Очі тонули та
Знову винурювали - сьогодні я та, ким
Ти був роки тому. Мені самотньо.
Це те, що чимось нагадує сповідь.
Виплескуєш себе у рядки, а ті –
В історію, таку ж дешеву, -
Як твоя географія: слони, революціонери,
Портвейн, океани, балтійське море.
І ці романтичні оксюморони завжди цілять влучно.
Скільки разів поспіль я пишу, аби
Просто поговорити. Вибачитись.
Пояснити та знайти в тобі хоч крихту
Того, що дасть надію: у паралельному
Світі ми точно разом. Сидимо на якомусь
Зарослому подвір’ї, дивимось на захід.
Ти тримаєш мене за руку міцно і цитуєш
З ночі написані вірші. І я все чую та
Розумію. А вголос виправляю орфографічні
Помилки.
Вибач. Це знову нещира розмова,
А суцільні наїзди. Я любила твою географію,
Бо вона повертала в дитинство,
Де за назвами міст та гірських масивів
Ховається щось на кшталт нашого подвір’я:
Вигадане, примарне, але таке прекрасне.
Пиши ще, пиши свої вірші. Будь ласка.
12.09.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724070
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 17.03.2017
автор: Ірина Вихрущ