[i]Дай мені, Боже, ще сил вижити
Й здобути вогонь, руками замерзлими.
Всі події, треба відстежити
Й омити рани ріками – безмежними.
Дай мені, Боже, знов пірнути й випливти,
З цієї води-ріки пам'яті.
Тільки от мені, у неї не виграти,
Вона, ставить мені хрест-пам'ятник.
Всі події на ікси вже помноженні,
Кожен день, стає лише пасткою.
Певно ми одразу були народженні
І поділені навпіл часткою.
Тільки винна наша генетика,
Тому кожен, прагне бути – володарем.
Життя, це складна арифметика,
Тож не дай мені, Боже стати лодарем.
Тож гребу, доки ще вистачить сил,
І в життя, беру тебе – в кредит, в позику.
Лиш доля безкрайня мов небосхил –
Спростовує невідому нам фізику...
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724075
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.03.2017
автор: Валерій Кець